Навпроти двору пані Ольги, під старим деревом, у землю вгруз «Град», що є іржавим уламоком металу від снаряду, що є нагадуванням про те, що війна все ще тут, зовсім поруч. Але сьогодні на цьому подвір’ї звучить не свист снарядів, а гуркіт навантажувача. Благодійна організація «Щедрик» привезла допомогу, на яку тут чекали з особливою надією.
Фото для наглядного прикладу (взято з інтернету).
Пані Ольга живе сама, проте в біді вона не одинока. Як тільки під’їхала наша автівка, на допомогу поспішив сусід Дмитро. Попри інвалідність з дитинства, він – головна опора для своєї «тьоті Олі». Дмитро по-господарськи керував процесом: чітко показував, куди заїжджати та де краще складати дрова.
Наші фахівці у спілкуванні задали питання Ользі: «Як ви тут?» — і спогади полилися рікою. Вона розповідала про те, як сусіди гуртувалися під час обстрілів в одній хаті, бо разом не так страшно. Як потім, після затишшя, обходили подвір’я, рахуючи нові «прильоти». Але найбільше болю і водночас світла в її словах було, коли мова зайшла про сина.
«Молилася за нього щодня, поки він був на фронті. І він повернувся. З контузією, втомлений, але живий», – згадує жінка.
Син приїхав у рідне село лише на три дні. Тоді до їхньої хати йшли всі: сусіди дякували захиснику за службу, а пані Ольга потайки витирала сльози. «Мамо, не плачте. Руки, ноги цілі. Я повернувся!» – ці слова сина досі звучать у її вухах, даючи сили дихати (щоразу вона змушена допомагати собі інгалятором).
Син кликав маму до себе в Миколаїв, хвилювався, як вона переживе холод. Але пані Ольга непохитна:
«Куди я поїду? У сина в квартирі сім душ. А тут – мій дім. У мене дві собаки, двоє котів. Хоч господарства через здоров’я вже немає, але ми пенсіонери, тримаємось хоч і важко, звісно».
Сьогодні, коли на календарі вже весна, ми з гордістю можемо сказати: разом із вами ми допомогли пані Ользі та сотням таких родин перезимувати у теплі. Дрова, які доставив «Щедрик» у партнерстві з Естонською радою у справах біженців (ERC) за фінансової підтримки Гуманітарного фонду України (UHF), стали тим самим рятівним колом, що зігрівало хату в найлютіші морози.
Пані Ольга знову вдихає ліки з інгалятора і втомленою, але щирою рукою витирає очі: «Це я від хвилювання. Дякую вам, люди! Хай у кожній хаті буде добро, а наші хлопчики повернуться додому з Перемогою».
Ми у БО «Щедрик» знаємо: допомога — це не лише кубометри дров чи продуктові набори. Це впевненість людей у тому, що їх не залишили наодинці з війною. Весна прийшла, проте наші земляки все ще потребують підтримки, аби відновити життя на рідній землі, – зазнавчив керівник проєкту Віталій Кузнецов.
Разом до Перемоги! Хай всі повернуться додому!